| Право на казку Вірш у третє тисячоліття Знов казка просить двері відчиняти, І коронує землю тихий сніг. З-під довгих вій печальні оченята З дитячих мрій всміхаються мені Пресвітлу радість серце пригадає, Зболілим духом пригорнувши дні. Тисячоліття третє виглядає Пташина на засніженій сосні. На сніжно-білім тлі – живі графіті – Голодні галки, чорні і сумні. І, як, в дитинстві, пуп’яночки квітів Малює серце, віддане весні. Сумне дівчатко – золота голівка, Спасибі, що лунає й нині гімн “Я ВАС ЛЮБЛЮ!” Я ВАС ЛЮБЛЮ! Й пишу з страшного віку, Мої казкові мрії дорогі. Мої пташата, квіти, ДОБРІ ЛЮДИ! Я ВАС ЛЮБЛЮ, беззахисні й малі. МІЙ БОЖЕ! Захисти нас всіх від бруду В цих неказкових буднях на землі. Дай сили, БОЖЕ, кривдникам прощати І казку сірим будням поверни. Пригорну сніг... Барвіночок хрещатий Долонями зігрію. До ВЕСНИ! |
 |
 |
Лауреат Всероссийской литературной премии СП России "СЛОВО-2021".
Опубликовано в
Философская и религиозная лирика
Последнее от Надежда Кметюк
Авторизуйтесь, чтобы получить возможность оставлять комментарии