Четверг, 04 апреля 2013 16:13

Сосни на варті

Автор
Оцените материал
(1 Голосовать)
Лежить холодна тиша на гілках
Високих сосен, що торкають хмари.
У шахті фосфоритній затиха
Із вічності відлунням голос Сари.

              ***

- Моя кровинко, тихо! Спи, не плач, -
Згорьована вмовляє сина мати. -
За тебе я молилася, та бач...
Ніхто вже нас не прийде рятувати.

- Чому надсадно плачуть, мамо, всі.
Біди, немов, чекають, а чи страти?
- Ти не зважай на плач той, уві сні
Не страшно буде, сину, помирати.

- Скажи, матусю, нащо Авігаль
У воду кинула малу дитину,
Коли нас через міст вів поліцай?
- Вона її так рятувала, сину...

- Я їсти, мамо, хочу... Дай шматок
Тієї хали, що пекла ти в печі.
А ще води би випити ковток...
- Про це згадав ти, сину, не до речі.

- До хедеру я, мамо, дуже звик,
У мене друзів там було багато.
Освоювали Тору та іврит,
Щоби могти з раввіном розмовляти.

- Ти знаєш, сину, як молились ми, -
В її очах спалахує розпука. -
Смолу розпечену на тім'я налили,
І Ребе наш помер у лютих муках.

- Мені так важко дихати, чомусь...
Хтось у пітьмі там просить допомоги.
Ридає тяжко... Мамо, я боюсь...
- Ох, сину, сину... Не тримають ноги...

- А завтра, мамо, як настане день,
Чи будуть ще нас мучити прокляті?
- Не буде, сину, ворогам прощень! -
Сказала стиха і... замовкла мати.

Земля волала, клянучи війну!
Межи трьох тисяч знищених у шахті,
Маленький хлопчик з мамою заснув...
Завмерли сосни, стоячи на варті.

              ***

Лежить холодна тиша довкруги,
Деревами вдивляючись у вічність.
Звучать щороку в шахті молитви,
І люди палять поминальні свічі.

21-24.01.2013р.

У 1942р. під час Другої Світової війни, фашисти загнали у фосфоритну шахту, розташовану
за 3 км. від м. Дунаївці, близько трьох тисяч жінок, старших людей і дітей. Вхід у шахту
замурували і вибратися звідти ніхто не міг. Старожили свідчать, що декілька днів на місці
трагедії рухалася земля. З шахти чулися крики про допомогу, стогін, плач помираючих
у страшних муках людей. Вони загинули від спраги, голоду і задухи.
Щорічно, починаючи з 1945р., 2 травня з усіх куточків землі з'їжджаються рідні і близькі
заживо похоронених євреїв, щоб пом'янути їх на місці трагедії, запалити поминальну свічу,
прочитати поминальну молитву.



Сосны на страже

Перевод Валентины Агаповой
                           

Застыла тишь в разлапистых ветвях
Высоких сосен, там, у шахты старой,
Заброшенной, где фосфорит иссяк,
Где вечным эхом только голос Сары.

Всё просит исстрадавшаяся мать:
- Не плач, потише… Спи, моя кровинка!
Я за тебя молилась, но, видать,
Никто нас не спасёт уже, мой сынка…

- Что так надсадно, мама, плачут все?
Беды иль смерти ждут как будто люди…
- Не обращай внимания. Во сне
Не страшно умирать, сыночек, будет…

- Но, мама, а зачем же Авигаль
С младенцем в воду бросила кулёчек,
Когда нас через мост вёл полицай?
- Она его спасала так, сыночек…
 
- Я есть хочу… Дай, мамочка, кусок
Той халы, что ты выпекать любила.
Ещё б воды попить, хотя б глоток…
- Не вовремя об этом вспомнил, милый…

- И к хедеру* я, мамочка, привык,
Во всём с друзьями были заедино -
Осваивали Тору и иврит,
Беседовать чтоб мы могли с раввином.

- Ему, сынок, мы воздаём хвалу,-
В глазах отчаянье и боль разлуки. -
На темя Ребе налили смолу
Горячую, он умер в адской муке…

- Дышать мне тяжко, мама, задохнусь…
Зовёт на помощь кто-то, плачет очень…
Что будет, мама? Мама, я боюсь…
- Ох, дитятко!.. Стоять нет больше мочи!..

- А что же станет, мама, завтра днём?
Когда закончатся проклятые кошмары?
- Не будет изверг никогда прощён! –
Сказала тихо… и замолкла Сара.

Земля вопила и кляла войну!
Меж этих тысяч, что загибли в шахте,
Был хлопчик с мамой, он навек уснул…
И сосны замерли. Они - на вахте.

***
С тех пор здесь тихо. Часовыми лишь
Стоят деревья, вглядываясь в  вечность.
Раз в год молитвы нарушают тишь,
Да поминальные во тьме сияют свечи.

*Хедер - начальная еврейская школа.

В 1942 году, во время Второй Мировой войны, фашисты загнали в фосфоритную шахту, расположенную в трёх километрах от города Дунаевцы, около трех тысяч женщин, стариков и детей. Вход в шахту замуровали, и выбраться оттуда никто не мог. Старожилы говорят, что несколько дней на месте трагедии двигалась земля. Из шахты доносились крики о помощи, стоны, плач умирающих в страшных муках людей. Они погибли от жажды, голода и удушья.
Ежегодно, начиная с 1945 года, 2 мая со всех уголков земли съезжаются сюда родные и близкие заживо погребенных евреев, чтобы помянуть их на месте трагедии, зажечь поминальную свечу, прочитать поминальную молитву.
Прочитано 910 раз

Последнее от Наталя Мазур

Авторизуйтесь, чтобы получить возможность оставлять комментарии
Вверх
Top.Mail.Ru