В пустині, серед голого каміння, Де не зустрінеться жива душа, В Святому Дусі, в чистому терпінні Схилилась постать тихого Христа. Син Чоловічий, Божий Син Готується прийняти хресні муки. Вже босі ноги збиті до колін, І терпнуть від безсилля ніжні руки. Вже сорок днів у пості так минає, До крові збиті об каміння білі ноги, А серце болісно і тяжко завмирає Від голоду, від спраги і тривоги. До болю виснажені ясні Божі Очі, Напевно, сльози вмили їх не раз... В самотності минають дні і ночі, А Він все молиться і молиться за нас. Втирає піт з гарячого чола, Та не зрікається Господньої дороги. Усі спокуси спалює дотла Святим вогнем любові й віри в Бога. В пустині, серед голого каміння, В молитві, у духовній чистоті, У Божому смиренні і сумлінні Ісус Христос схилився до землі. Стікало Кров'ю на хресті Господнє Тіло. Вінком терновим Серце обплели. Розп'яли Світло — небо почорніло, За що вбивали, мучили, кляли?.. Розп'яли Бога... Господи! Як страшно! Христос поніс за нас тяжке ярмо. Холоне кров... і боляче, і лячно: На людський рід лягло страшне клеймо. Жорстокий світ, жорстокі в ньому люди... "За що?!" — спитають потім дочки і сини, І будуть плакати і бити себе в груди: На Нім немає жодної вини... |
