Плач душі |
Я віднайшла у Небі звуки Баха – Відлунював в душі святий хорал. Благословенна Богом біла птаха, Я всім бажала Світла і Добра. Співочим квітом зодягала Землю І Слово Благовісту берегла. Сльозою написала: не приємлю Жорстокості, наруги, глуму, зла. Мій Боже! Як душа зболіла... І цей останній зойк з очей паде. Але не висхла – ні! – не обміліла, Лиш серце виривається з грудей. Паду зів’ялим листячком доТебе – Останній молитовний мій політ. Я так напилась в світі болю й Неба... Чи ж розвесниться ще у серці квіт?... На чорний попіл вигоріла осінь. Гармонія страждання: біль і прах. І після птиць, що журно відголосять У посивілих з горя Небесах. Зішли мені, о Господи, терпіння! У тій молитві, що колись навчив. І воскреси те листячко осіннє, Зів’яле листя, що в душі кричить... |
