| Природа – геній. Так, природа – геній. А пік її натхнення – то весна. Поглянь: ось тут в траві зеленій, Десь назбиравши із морського дна, Нанизує в конвалію перлинки, У витвір благородної краси. І листячко притулить їй до спинки, Щоб не замерзла вранці від роси. І задзвенить повітря ароматом, Велика ніжність виллється з душі. І стане сад предивним, світлим святом, І присвятить поет йому вірші. А тут, поглянь: стоїть тюльпан вогнистий, Мов келих полум’яного вина, Шумує і проміниться іскристо: Вином частує світ сама весна. А там півонія стікає густо кров’ю, Спокутує якийсь прадавній гріх, А може, то – молебень за любов’ю, Що розцвіла й осипалась до ніг... “Та ні ж! Любов ніколи не вмирає” – Промовить соловей, розбудить день. Здається, принесе з самого раю Весь дивосвіт мелодій і пісень. І так натхненно виспіває оди, І так кохання вознесе до зір Перед трояндою-царівною природи! Мільйони скрипок, флейт, мільйони лір Засвітить. А природа – вічний геній – Погляне на закохані серця, Постелить ложе у траві зеленій, Осяє душі золотом вінця. Від сонця, від небесного світила. І вище сонця буде лиш любов. Природа – геній, а весна – то крила, Щоб воскрешати й надихати знов. |
 |
 |
Лауреат Всероссийской литературной премии СП России "СЛОВО-2021".
Опубликовано в
Пейзажная лирика
Последнее от Надежда Кметюк
Авторизуйтесь, чтобы получить возможность оставлять комментарии