Николай ДИК
Не удержишь снежинку в руке.
Улетит или просто растает,
а весною пробьётся к реке
вместе с первой курлычущей стаей.
Не удержишь мгновенье – уйдёт.
Невзирая на чьё-то желанье,
время вечно стремится в полёт.
И ему не нужны оправданья.
День проходит и тёмная ночь
растворяется в утреннем свете.
И никто им не может помочь
задержаться в безоблачном лете.
Невозможно повторно пройти
по ушедшему, даже на милость.
Ненадолго удержишь в горсти
то, что с неба недавно пролилось.
Но как прежде с душою пекут
хлеб душистый домашние печи,
убегает под вечер на пруд
молодёжь на желанные встречи;
не стареют святые слова,
не уходит надолго удача,
песня истины всюду права…
И не может быть в мире иначе.
***
Як тримати сніжинку в руці?
Упаде ж бо, чи просто розтане.
Закружляє в люстерці-ріці.
З першим клином дзвінким і весняним.
Мить упустиш – і згасне в імлі,
Так безсиле бажання над світом.
Прагне час у постійний політ,
Виправдань він, на жаль, не помітить.
День минає і ніч з чорноти
Світанкові приміряла шати.
Не під силу від змін вберегти –
Їм у літі не можна лишатись.
Неможливо повторно пройти
По минулим стежкам захололим.
Не утримати в жмені крихти,
Що із неба вже впали додолу.
Хоч печуть хліб не в древніх печах –
Аромати бентежні лоскочуть.
На побачення кличе дівча
Невгамовна душа парубоча.
Мудрість свято нам зрілість несе –
З нею успіхом ми обігріті.
Голос істини – понад усе –
І не буде інакше у світі!
***
Переклад з російської мови Білоозерянської Чайки
(Зозуля Марины, с. Лиман Харьковской области), январь 2022-го