Вторник, 22 января 2013 00:45

Змієборець

Автор
Оцените материал
(1 Голосовать)

В сиву давнину в далеких краях було місто Ласія. Жителі Ласії були привітні і щирі, правителі - мудрі і справедливі. І не було людини, яка була б нещасною у тім місті.
Та чим щасливіші були жителі Ласії, тим більше казився і лютував диявол, ворог роду людського. От одного разу зібрав нечистий всіх своїх демонів, бісів та чортів і замкнув їх в печері. А через рік відімкнув ту печеру і побачив, що всі ті демони, біси і чорти пожерли один одного. І залишивсь в живих тільки Аспид-змій, що ревів так, що листя навколишніх дерев вмить опали, а голі стовбури пригнулись аж до самої землі. «Мучити! Мучити! Мало я мучив, мало завдавав страждань своїм братам! Хочу ще мучити!» - ревів Аспид.

«Ти то мені і потрібен. Ти пожер своїх братів і не дав нікому зжерти себе. Нема на цьому світі підступнішого і жорстокішого за тебе! – радів диявол. – Тож наказую тобі відправитись в Ласію і занапастити там всі невинні душі.»
Тож направився Аспид у Ласію прямісінько у дворець, де радились та вирішували долю міста наймудріші і найшановніші із ласійців. Аспид підніс кожному з них по величезному алмазу. І так ті алмази виблискували на сонці, що аж засліпили ласійцям очі і жоден не зміг роздивитись справжнє потворне єство незваного гостя.
Ох і зраділи ж ласійці тим дарам. А Аспид вклонився їм і почав випрошувати: «Не шкода мені таким правителям ні алмазів, ні золота, так шаную я вас. Та хотів би я вас обдарувати ще як на те ваша ласка. Потрібно зовсім нічого. Тільки кинути кості. І того хто мене переможе віддам я вдесятеро більше.»
І проникла жадоба в серця правителів. І прийнялись вони кидати кості. Якщо ж хто з них вигравав, то жадоба його становилась ще більшою і вже не міг дочекатись такий переможець, коли кості знов потраплять до його рук. А хто програвав, то так заздрив переможцям, що не міг зупинитись і грав далі.
Як побачили жителі міста, що їх наймудріші і найшановніші правителі грають в кості, то й вони прийнялись грати. І почали падати кості. Та за тою грою ніхто не почув як заревіли голодні діти, чиї батьки так прагнули виграти, а замість того залишились без дому і землі, що годувала їх. Та за тою грою ніхто не почув як застогнали нужденні, які так прагнули виграти, а замість того наробили боргів і потрапили в рабство. Та за тою грою ніхто не почув, як заголосили родини ласійців, які так прагнули виграти, а вигравши стали жертвами вар’ятів, що не спинялись перед вбивством, аби втішити свою жадобу.
І незчулися ласійці, як щастя і безтурботність покинули їх місто.
І такий плач, такий стогін стояв в Ласії як запанував в ньому Аспид, що почув його Георгій Кападокієць. І відправився Георгій в Ласію та почав намовляти її мешканців повернутись до праведного життя. Та затуманені жадобою і заздрістю ласійці тільки сміялися з його слів. І збагнув Георгій, що в цій справі не обійшлось без нечистого. Аж тут і сам Аспид-змій до нього кланяється і в кості зіграти намовляє.
«Ізиди лукавий! Не буду я з тобою грати і не заспокоюсь поки в Ласії знов не запанує порядок й добробут!»
Зачувши ті слова, Аспид тільки розсміявся: «Ач чого захотів! Та нічого в тебе не вийде. А щоб ти не вештався в місті, я тобі ось що скажу: якщо йтимеш весь час на схід, то дійдеш до гори над якою стоїть чорне небо. На вершині тієї гори є колодязь. В нього стікаються всі сльози світу, весь людський біль. Якщо набрати тієї води і покропити нею мене, то я миттю згину, а ласійці повернуться до праведного життя і порятують свої душі. Та тільки ніхто ще з тієї гори не повертався. І які герої йшли та всі згинули. Згинеш і ти, Георгію. Тож іди скоріше і не вертайся!»
Та не злякався слів Аспида Георгій і пішов на схід. І дійшов до гори над якою стояло чорне небо. І почав підійматись Георгій на гору. І варто йому було ступити на камінь, як той перевертався і відкривав очам Георгія коштовнні скарби, золото і алмази, яких світ не бачив. Золото аж дзвеніло під ногами і наче шепотіло: «Візьми мене Георгію, візьми! Ти не злякався, проробив важкий шлях. Ти вартий найбільших скарбів світу. Тільки ти! Всі ці скарби мають належити тільки тобі!»
«Ці скарби безцінні. Але якщо я їх почну збирати то згаю час. А під їх тягарем я тим паче забарюся. Я ж маю не баритися і скоріше повернутись у Ласію, щоб порятувати душі.»
«Стій Георгію – дзеленчали під ногами алмази – візьми нас. Тільки ти маєш право здобути найкоштовніші алмази. Не збирай золото. Візьми нас. Хоча б в заповни нами свій міх для води. Що тобі вода, як є таке коштовне каміння?»
«І правда, можна було б взяти трохи алмазів. Та я не знаю яка мене чекає дорога попереду. Як помру я від спраги, то не вернусь ніколи у Ласію!» - подумав Георгій і почав підійматись на гору далі.
І чим вище Георгій підіймався тим більше бачив золота і алмазів, а ще більше мерців. То були герої і відчайдухи, що хотіли набрати людських сліз із колодязя. Та не дійшли ті герої до колодязя. Котрий набрав стільки золота, що впав під його тягарем і не в силах був вже піднятись. А котрий набрав алмазів в міхи для води та помер від спраги.
Аж нарешті дійшов Георгій до колодязя і набрав з нього сліз всього роду людського. І як тільки зробив він це, як все золото і алмази навкруги обернулись на черепки і попіл. А чорне небо над горою враз розбилось на тисячі шматків. Бо не небо то було, а стерв’ятники, що звикли бенкетувати на цій горі. Та побачили вони, що не буде їм вже поживи і розлетілися вмить. І засяяло над горою сонце, а Георгій Кападокієць вже поспішав у Ласію.
Як прибув він у Ласію то збіглось до нього все місто, а невдовзі представ і сам Аспид.
«Подивіться люди на цього пройдисвіта. Вчить вас як жити, а сам бреше і не скривиться, що дістав сльози всього роду людського, що не під силу в жодному смертному. Шахрай!» - закричав на все місто Аспид.
«Шахрай!» - обурились люди.
«Та я виведу тебе, Георгій, на чисту воду. От скажи, що ти бачив по дорозі до колодязя?» - зацікавився Аспид.
«Як здіймався на гору, то де не ступлю, там під каменем або золото, або алмаз.» – щиро відповів Георгій.
«От ти сам себе і видав. – засміявся змій. – Дивіться люди, каже що бачив золото і алмази, а сам повернувся без скарбів. Знайте люди він злякався йти у небезпечну дорогу, а тоді набрав води у якійсь калюжі і прийшов вас каламутити. Тож говорю я вам: Георгій – шахрай. І щоб довести це вам, зараз я його міхи спорожню і нічого мені з того не буде!»
Вихопив з тими словами Аспид в Георгія міхи і вмить випив всі сльози, що були в них, бо сам не вірив, що знайдеться людина, яка встоїть перед золотом і алмазами і не загине на тій горі. Спорожнив Аспид міхи і скрикнув, бо проник весь біль людський в його сердце.
Скрикнув раз і відсахнулися від нього люди, бо побачили його справжнє єство.
Скрикнув другий раз і потікли з його очей сзльози.
Скрикнув третій раз і став людиною.
І впав він перед Георгієм на коліна і заголосив: «Був я Аспидом-змієм мучив всіх і завдавав людям страждань. Бо не вірив я, що на цім світі є праведні душі. Всіх міряв по своїх братах демонах, бісах, чортах та по Дияволу, що створив мене. Аж тепер зустрів тебе і знаю, що є на білім світі праведні люди. І не хочу я тепер творити зло, хочу всім робити тільки добро. Тож навчи мене Георгій. Настав мене на шлях праведний.» І впав переможений змій Георгію в ноги. А разом з ним і всі мешканці Ласії.
Так Георгій Кападокієць повернув ласійців на шлях праведний і врятував їх душі. А ми ще знаємо його як Георгія Переможця, чи Георгія Змієборця.

Прочитано 1313 раз

Последнее от Олександр Вітолін

Другие материалы в этой категории: « Фарфоровый заяц Опять пятерка »

2 комментарии

  • Комментировать Андрей Нестеров Вторник, 22 января 2013 18:15 написал Андрей Нестеров

    Олександре, вітаю Вас на нашому сайті. Ваші твори доволі цікаво, самобутньо написані. Читаються з задоволенням.

  • Комментировать Светлана Тишкина Вторник, 22 января 2013 10:52 написал Светлана Тишкина

    Такую бы притчу от Георгия Змееборца, да каждому в "зРаду", глядишь, и очеловечатся...
    Спаси Бог за мудрость! Приветствуем Вас на сайте православных писателей.

Авторизуйтесь, чтобы получить возможность оставлять комментарии
Вверх
Рейтинг@Mail.ru