Ось така мені випала доля: народився у білій сорочці - і не зняти ніколи... Мою шкіру нитками прошили, по сорочці біжать синьожили, а червоність аорти між вен домальовує вишиванку... (Петро Біливода)
Доля поета... Доля справжньої людини. Так, про Петра Миколайовича Шевченка, літературний псевдонім якого - Петро Біливода, дійсно, можна говорити, як про людину з великої літери.
Доля... Скільки ж вас, творців поезії, у кого вона виявилася трагічною.
13 березня 1997 року... П'тнадцять років тому. Цей день трагічно обірвав життя журналіста і поета. Обірвав на злеті.
Доброта та чесність, чесність у всьому, саме цим, мабуть, і запам'ятався багатьом Петро Біливода. От і зараз ті, хто його знав, друзі, однокласники, однокурсники, просто знайомі, з теплом, з любов'ю згадують про нього.
Такою ж неймовірною щирістю сповнені вірші Петра Біливоди. Єдина збірка його творів "Ось така мені випала доля" вийшла лише 1998 року. Та вперше з віршами Петра Миколайовича я познайомився ще школярем. Це була газета "Літературна Україна", у якій було надруковано невеличку підбірку його віршів. Були, звісно, публікації віршів поета і в журналах, "Дніпро", "Україна", "Піонерія", "Київ"... У серпні 1990 р. у книзі "Трилистник" видавництва "Радянський письменник" поміщено його збірку поезій "Подорож по горизонталі". Однак, окреме видання віршів Петра Біливоди вийшло лише 1998-го...
Читаючи вірші, ніби розмовляєш із самим автором. Щось невловимо рідне у строчках поета.
Я бачу сон. Один і той же: мантачка в скреготі терпкім - мій бідний батько гострить косу, шанує із обох боків. Вже випив трохи. Вчить косити: «Стій мовчки! Слухай, бо піду...» Мовчу, мовчу. Останній вітер хитнув його, як лободу. І хтозна, що його робити? Я й сам в ті трави упаду.
Гортаючи сторінки збірки поринаєш у світ поезій Петра Біливоди. Є в його віршах ніби рух часу, і сам немов пливеш по швидкопливній річці життя разом з віршами:
Ще сонце спить. А мати варить борщ. А батько в'яже віники. А баба вже спить на цвинтарі. І поряд з нею - дід поріс травою. Як ота кульбаба додолу обсипається мій рід.
А в тім - я сплю. Дружина варить борщ. Я віники в'яжу. І знову сплю - на цвинтарі. А поруч стогне баба.
...Дме вітер.Коливається кульбаба...
І знову згадується 1997-й... Мама моя навчалася з Петром Миколайовичем на одному курсі у тоді Ворошиловгадскому державному педагогічному інституті, на факультеті російської філології (випуск 1976 року). Звісно, і творчістю його цікавилася. Власне, завдяки їй я знайомий з віршами Петра Біливоди. Так от... Березень 1997-го... "Наша газета" від 19-го... Остання сторінка... І мамині слова: "Невже, це Петро..." Не хотілося вірити у ту трагедію. Хотілося помилитися... Напевно, у багатьох, якщо не у всіх, хто знав Петра Миколайовича, була схожа реакція на звістку про його вбивство.
А пізніше... Невеличка підбірка віршів, у якій був і "Меморіал".Написаний за 10 років до загибелі... Поет ніби знав, що його життя обірветься трагічно...
Я вмер учора, та моя душа мені лишитись серед вас звеліла, і я лишився - що я мав робити? І разом з вами їсти й пити я посадив своє порожнє тіло. Ми поминали разом день вчорашній, ламали хліб за світлий день прийдешній, але душа пригубила вже чашу і хліб зламала інший, нетутешній.
А я сидів і плакав разом з вами, а я сидів і плакав разом з вами, а я сидів і плакав разом з вами, від вас узятий чорними вітрами.
Тепер я бачу, що я був незрячий, що і за мною хтось таки заплаче, що ви без мене, як душа без тіла.
Я вмер учора, та моя душа мені лишитись серед вас звеліла.
Багато ще, дуже багато можна говорити і про творчість поета, і про життя... Біливода. Народився та виріс Петро Шевченко у місті Біловодськ на Луганщині. Звідти і псевдонім. Шевченко, за його словами, повинен бути лише один - великий Кобзар, Тарас Григорович Шевченко. Та й, загалом, до своїх віршів ставився дуже прискіпливо. При тому, дуже цінував творчість інших. Багато поетів отримали путівку у літературне життя, завдяки Петру Миколайовичу. Залюбки допомагав з публікаціями... Проте, свої вірші опубліковувати не поспішав.
Але не лише друзям по перу він допомагав. Його велике серце було не байдуже до кожної людини, яка потребувала допомоги. І доки багато хто мріяв, щоб таке зробити, аби всім стало краще, при тому нічого не роблячи, - він просто допомагав. Допомагав усім, кому тільки міг бодай чимось допомогти. Як журналіст Петро Шевченко зустрічався з різними людьми. І його щире серце завжди відгукувалося на чужу біль.
Щира, по-християнському добра людина. Чудовий, самобутній поет. Такий же чесний, дуже талановитий журналіст... Нехай у душах тих, хто знав його за життя, тих, кого не лишають байдужими вірші Петра Біливоди, горить свічка молитви за його світлу душу.
