Такі болючі сльози на світанку,
Такі зачитані улюблені книжки,
Така набридла на душі самотність,
Така безмежна і гірка печаль.
Кохання випите... розбита склянка...
Колючим склом засипані стежки...
Крихкі думки сховались у дрімотність...
Крокує сум, з небес зрива кришталь...

І знову ніч без продиху, без сну,
І знову крик в півподиха душі,
І знову біль навиліт, крізь буття,
І знов себе терпіти до останку.
Нема надії, що вернуся в ту весну,
Немає слів, що з них складав вірші...
Немає, навіть, річки забуття...
Нема вже й сліз болючих на світанку...
2012