Такі болючі сльози на світанку, Такі зачитані улюблені книжки, Така набридла на душі самотність, Така безмежна і гірка печаль. Кохання випите... розбита склянка... Колючим склом засипані стежки... Крихкі думки сховались у дрімотність... Крокує сум, з небес зрива кришталь...
І знову ніч без продиху, без сну, І знову крик в півподиха душі, І знову біль навиліт, крізь буття, І знов себе терпіти до останку. Нема надії, що вернуся в ту весну, Немає слів, що з них складав вірші... Немає, навіть, річки забуття... Нема вже й сліз болючих на світанку... 2012
